Ностальгия.

А у вас тоже бывает такие случаи, когда слышите песню из прошлого, у вас по коже идут мурашки?

Просто вы что-то вспомнили, что что-то было. Что когда-то  по другому жили. И как бы ты хочешь не думать об этом, но все же что-то в голове крутится. Или услышал какую-ту фразу, которое принадлежала только вам двоим, только от чужого человека. Слова, которые уже по другому воспринимаются, не так греют. А записки, письма вы храните? Я храню, и от них тоже хорошо. Знаю, что то что было, оно "было", но ведь временами хочется побыть тем кем был года два назад. Хотя понимаешь что такого не будет. От прошлого остались эти сами воспоминание, песни и письма. 

Наверно такое можно сравнить со звездами: мы их видим и ими наслаждаемся, хотя наверно они давно уже погасли. От них остался только свет. И в жизни так...

  

дела.

                              Дела дела дела

Иногда мои мнения о людях и сами люди- слишком розбежны. Дело в том, что мы постоянно от них что-то ожидаем, что-то больше чем просто поступки. Нуждаясь в помощи у них резко появляются «дела», о которых они сами не имеют понятия. Чушь, но как-то не приятно, что они резко отворачиваются. А как что то другое, или они в чем-то нуждаются ты слышишь такие ласковые слова, что даже в самых нежных строках книги такое не найдешь.

Сразу заметно отношение людей к тебе. Не зря говорят: «друзья познаются в беде, или же в помощи». Иногда желаешь чтобы это была твоя ошибка а не их. Иначе ты теряешь интерес и уверенность в людях. А еще когда человек договаривается помочь, не сделав, говорит: «я забыл». Какого ты вообще тогда соглашался?

 Хотя с другой стороны понимаешь что нельзя иметь опору на людей. Появляется больше веры и доверенность к Богу. Может, и для этого разочерование, чтобы убедится не в человеке а в Боге?

...

А ви ніколи не хотіли повернути минуле? Тоді коли вам дійсно було класно, і ви були щасливі. Я часто про це думаю, і мрію. Хоча розумію, що це не можливо. Інколи почуватися так, як раніше. Гуляти тими місцями де проводили більше часу свого дня. Спілкуватись с тою людину, до якої звик. Часом ми вважаємо, що краще вже пройшло. А я кажу ні! Все попереду, у Бога все під контролем.

А ще ти не розумієш, як так? Людину, яку здається ти знав, з часом припините спілкуватись. Ось просто так. З якою ти балакав, про усіляке  важливе чи просто про якусь маячню. Хоча я не шкодую про те знайомство, радію, бо люди, які були поряд, частково мене змінили. І сподіваюсь у кращу сторону. Зрозуміло, ти хочеш, щоб вони залишались, я хочу, але їм час йти далі. І тобі час вирушати. 

кохання у сюжеті.

Мене часто дивувало як у фільмах знімаюсь любовні сюжети.

Вони побачились, почали спілкуватись, закохались. і обов"язково настає такий момент, коли хтось комусь щось не дорозповів. Це вже трагедія. Почалась недовіра один до одного і настає момент розлуки. І раптом хтось із них розуміє, що це погано , що щось не так, бо до нестями кохає .

І як на плівці, людина починає дивитись ті моменті , коли обидва були разом. На сцені вмикаюсь сумну пісню, сюжет простий: вони десь у парку, а може у міському транспорті, сміються, граються чи просто ніжно сваряться. Все рівно вони разом. На обличчі сльози чи важка сумна тінь. 

Історія майже на 90% закінчується Хеппі Ендом. І мабуть кожен з нас, порівнює мелодрами зі своїм особистим життям. І часто шкодуєм, що у житті зовсім не так. Або навпаки...

спробую.

спробую, розповісти про моє життя, моменти які хочется розповіти усім, і дивні історії розказати, щоб усі зрозуміли, життя не стоїть на одній нозі, воно рухається. Воно Є. А також щасливі і сумні митті з іншими людьми, не називаючи хто вони. просто поділитися. А хто знайде, кого зацікавить, той буде читати.